Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В РОДИНІ

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері...

У правовій базі України визначення насильства, яке є складовою жорстокого поводження з дітьми, представлене Законом України №2789-ІІІ "Про попередження насильства в родині" від 15.11.2001 р. У статті 1 "Визначення термінів" визначено види насильств:

фізичне насильство– навмисне нанесення одним членом родини іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що можуть привести або привели до смерті постраждалого, порушення фізичного або психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі та достоїнству. Всі дії, спрямовані на спричинення дитині фізичної шкоди, заборонені законом;

сексуальне насильство– протиправне зазіхання одного члена родини на статеву недоторканність іншого члена родини, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена родини. Поняття "сексуальне насильство" містить в собі не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання, непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер;

психологічне насильство– насильство, пов’язане з дією одного члена родини на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими спеціально створюється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе й може заподіюватися або заподіюється шкода психічному здоров’ю;

економічне насильство– навмисне позбавлення одним членом родини іншого житла, їжі, одягу й іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Особливим видом насильства єнасильство в сім’ї, яке може поєднувати ознаки всіх вищевказаних видів насильства. Разом із тим, воно є чи не найбільш небезпечним, тим, що має пролонгований характер і тим, що людина переживає насильство з боку того, хто за родинним чи сімейним станом мав би захищати, підтримувати жертву, а не кривдити її. Особливо небезпечний такий вид насильства по відношенню до дітей, оскільки значно деформує особистість дитини та формує озлоблення до оточуючих, стає причиною самогубств.

На основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:

жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:

  • побиття;
  • штовхання;
  • спроби задушити;
  • викручування рук та ін.

дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:

  • батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;
  • "погану" дитину фізично карають у присутності "хорошої" дитини;
  • дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;

сексуальне насильство, інцест:

  • гвалтування;
  • нав’язування сексуальних стосунків;
  • сексуальні дотики/поцілунки;
  • інцест (кровозмішення);
  • показ порнографії;
  • залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;

використання привілеїв дорослих:

  • поводження з дітьми як з рабами чи слугами;
  • покарання, поводження, як з підлеглими;
  • поводження як зі своєю власністю;
  • відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

залякування:

  • використовування свого росту, розмірів та сили;
  • навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;
  • крики, стресогенна поведінка;
  • жорстокість щодо інших істот;

погрози:

  • кинути дитину ,
  • самогубства;
  • заподіяти фізичної шкоди;
  • заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам тощо;
  • розлюбити дитину;
  • силами зла, що покарають дитину та ін.;

використання громадських установ:

  • загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

ізоляція:

  • контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;
  • контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;
  • контролювання спілкування дитини з друзями;
  • закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі тощо;
  • обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

емоційне насильство:

  • приниження;
  • використання скарг;
  • використання дітей в якості довірених осіб;
  • підвищення голосу без вартої на те причини;
  • непослідовність;
  • присоромлення дитини;
  • використання дітей у конфліктах між батьками;
  • "торгівельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

економічне насильство:

  • незадоволення основних потреб дитини;
  • відмова чи зволікання у виплаті аліментів;
  • повна відмова дитині в грошах;
  • контролювання дитини за допомогою грошей;
  • відмова дитині у підтримці;
  • використовування дитини як засобу торгу при розлученні;
  • нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;
  • примушування дитини важко працювати.

Стаючи в сім’ях жертвами насильства, діти нерідко покидають сім’ї, опиняються на вулиці, де можуть стати об’єктами купівлі-продажу. В Україні встановилась досить небезпечна ситуація, пов’язана з поширенням торгівлі людьми, зокрема дітьми. Торгівля дітьми – це складна комплексна проблема, яка, без сумніву, має негативний вплив на неповнолітніх. Потрапивши в ці тенета, дитина стикається з погрозами фізичного, психічного, сексуального насильства, побиттям, зґвалтуванням, а також розбещенням, втягненням у злочинну діяльність, спонуканням до заняття проституцією, залученням до праці на виробництві зі шкідливими умовами, вилученням органів для трансплантації, використанням у жебрацтві тощо. Іноді жорстоке поводження до дітей може виявлятись в фактах продажу дитини самими батьками або іншими членами сім’ї

Згідно Конвенції ООН про права дитини, яку підписали 189 держав світу, кожна дитина має право на захист від усіх видів сексуальної експлуатації та насильства. Всі держави повинні захищати дітей від сексуальної експлуатації та забезпечувати дітям-жертвам фізичну та психологічну реабілітацію і допомогу в соціальній реінтеграції.

Результати досліджень, проведених здебільшого в розвинених країнах світу, дозволяють стверджувати, що певні характеристики дітей збільшують ризик насилля: вікові, статеві, гендерні, особистісні особливості сім’ї, в якій зростає дитина. Також враховуються характеристики батьків чи опікунів (особистісні, поведінкові, статева приналежність, минулий досвід.).

ПРОФІЛАКТИКА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

Профілактика жорстокого поводження з дітьми у закладі дошкільної освіти

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.

З огляду на це колектив закладу дошкільної освіти система­тично проводить роботу щодо профілактики жорстокого поводжен­ня з дітьми.

Жорстоким поводженням з дітьми у закладі дошкільної освіти мож­на вважати, зокрема:

  • підвищений тон, крик педагога;
  • сувору дисципліну, яка тримається на страхові;
  • авторитаризм, вимоги без пояснень.
  • фізичне насильство;
  • нехтування інтересами та потребами ди­тини.
  • неприйняття;
  • погрози або терор;
  • ігнорування психологічних потреб дитини;
  • ізоляція;
  • розбещення.

Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педа­гогів.

Щоб домогтися гармонійних стосунків кожного педагога з дітьми, ми проводимо з педагогічним колективом різні форми методичної роботи. Зокрема, - тиждень толерантності, тренінги, консультації типу «Гіперактивна дитина: прийоми налагодження довірливих стосунків»

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми.

Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших.Так закладаються основи гуманних стосунківбатьків і дітей. Тому метою співпраці з роди­нами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми доцільно проводити:

- інформаційні повідомлення на загальних батьківських збо­рах«Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність вихо­вання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми ди­тини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;

- лекторії«Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове вихо­вання».

Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками

Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Саме у п'ятирічному віці діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.

Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитив­ного спілкування, педагоги мають спрямували свої зусиллянарозв'язання та­ких завдань:

Організовуючи освітній процес, варто використовувати різні ме­тоди і прийоми, що сприяють згурту­ванню дитячого колективу. Цесисте­ма педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні ко­лективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивно­го емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.

Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, керуватися твердженням, що дитина це не шма­ток глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особис­тість, яка здатна відчувати, пережи­вати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій уні­кальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож намагатися сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинка­ми, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно:«Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

Психологічне (емоційне) насильство є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонується таке робоче визначення пси­хологічного насильства: «Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типів руйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:

Сексуальне насильство або розбещен­ня— це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство— це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дити­на завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не ду­мати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про запо­діяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з та­кими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами ди­тини— це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.


Поради для батьків від психологині Світлани Ройз

1. Дбайте про себе, про свій власний ресурс. Втомлені батьки пропускають дитячі сигнали. Нереалізовані – часто намагаються реалізуватися за рахунок дитини. Будьте впевненими та реалізованими. У будь-якій ситуації повторюйте собі: «Я найкращий батько чи мама для своєї дитини! Я можу припуститися помилки у вихованні, але вона стане директивою тільки у разі постійного повторення. Та навіть тоді все можна зцілити любов’ю».

2. Не кидайтеся на барикаду виховання одразу. Часто буває, що, повертаючись додому, батьки тут-таки беруться дитину виховувати. Важливо розуміти, що діти спершу сприймають емоції, а саму інформацію із затримкою на 7-10 секунд. Тож намагайтеся говорити повільніше. Дитина – це не ви! Не переносьте на неї свої емоцій, думки і життєвий досвід. Не треба покладати на дитину весь тягар дорослого розуміння, співвідносьте його дозу з віком. Пам’ятайте, що перед вами дитина – говоріть повільно й робіть паузи замість того, щоб повторювати одне й те саме, не отримуючи очікуваного відгуку. Якщо вас переповнюють емоції, зробіть кілька глибоких і повільних вдихів-видихів. Це дозволить пригадати наступні поради і втілити їх.

 

3. Проявляйте свою любов, робіть це щиро. Батькам здається, що дитина від початку впевнена у батьківській любові. Це не так. Погана поведінка – це сигнал про те, що дитина втратила душевну рівновагу, їй чогось бракує. Так діти, яким не вистачає тілесних проявів любові, обіймів, поцілунків, можуть битися або, навпаки, виснути у вас на шиї. Тому показуйте свою любов! Увага потрібна і успіху, і невдачі. Відзначайте кожен найменший дитячий успіх і радійте йому, а не тільки критикуйте за невдачі. Дитина потребує вашої уваги навіть, якщо вона виражається в осуді та повчаннях. Навіть якщо ви не можете негайно висловити своє ставлення до якогось вчинку, дайте дитині зрозуміти, що ви це побачили. Так само помічайте й хороше, даруйте своє схвалення також. Акцентуйте увагу на тому, що вийшло цього разу і на тому, до чого ще треба докласти зусиль.

 

4. Уникайте порівнянь із собою на кшталт «Ет, я у твої роки…». До певного віку ви – недосяжний ідеал для своєї дитини. Їй до вас нізащо не дотягнутися. Порівнюючи дитину з собою, ви штовхаєте її або до перфекціонізму, або у безвихідь. Хіба ви цього прагнете? Мабуть, просто бажаєте своїй дитині щастя. А для цього їй треба бачити щасливих батьків. Дитина несвідомо тягне на себе всі проблеми родини, відтворює всі невиявлені емоції. Важливо розібратися у собі, знати напевно, що ви сердитеся саме на дитину, а не на свого партнера, співробітника чи шефа. Якщо так сталося, визнайте це, скажіть: «Пробач. Я роздратований, але це не через тебе».

 

5. Завжди пам’ятайте: ви передаєте дитині те, що маєте самі на цей момент. Свій досвід, стереотипи, те, що передали вам батьки, дідусі, бабусі та ще більш далекі пращури. Ймовірно, це можуть бути й помилкові судження, але кожне – безцінний досвід. Розповідайте дитині про свої помилки і про те, чого вони вас навчили. Помилки – це розвиток, а бездоганність статична і нежива.

 

6. У вільну хвилинку складіть список рис, які ви бажаєте бачити у своїй дитині, а потім чесно поставте позначки поряд із тими, в яких ви можете бути для неї взірцем. Ви здивуєтесь, дізнавшись, що найбільше вимагаєте від дитини того, чого не маєте самі. Дозвольте собі бути звичайною неідеальною людиною, і вам буде значно легше дозволити цю неідеальність дитині. Ще Лев Толстой казав: «Припиніть виховувати когось і займіться вихованням самого себе». Ніколи не пізно почати зцілювати себе. Що більш вільними та щасливими ви будете, то менше директив захочете давати своїй дитині.

 

7. Сваріть дитину тільки за порушення тих вимог, які колись були чітко сформульовані. У переважній більшості випадків дитина не капостить, а просто намагається розсунути кордони. Вона росте, і це для неї так само природно, як дихати. Дозвольте їй! Ваше завдання – встановити чіткі і тверді межі. Вони мають бути послідовними і гнучко змінюватися з віком дитини та масштабними трансформаціями в суспільстві. Якщо ви хочете, аби дитина перепрошувала за свої помилки, дайте їй приклад для наслідування і завжди просіть пробачення за свої. Сміливо зізнавайтеся, що чогось не знаєте, і пропонуйте шукати відповіді разом.

 

8. Дитині дуже важливо належати. Робіть те, що можете на цей момент, тільки не ігноруйте, не женіть геть. Дитина сприймає це як маленьку смерть. Навіть якщо вас обох захопили емоції і ви почули від своєї дитини «Я тебе ненавиджу!» або «Краще б я взагалі не народжувався!», будьте дорослим. Скажіть: «Навіть якщо я зараз здаюся тобі чудовиськом, знай, що я люблю тебе, нікуди тебе не відпущу і нікому не віддам».

 

9. Пам’ятайте, що в більшості дітей домінує права півкуля мозку. Це означає, що діти передусім сприймають емоції, інтонації, почуття, з якими ви говорите, а ви, навпаки, сконцентровані на змісті. Вам, як більш досвідченому перемовнику, треба вийти зі своєї половини, пройти на половину дитини, відчути її емоції, заспокоїти, і лише потім намагатися щось пояснити. Головне правило тут – що більше збуджується одна сторона перемовин, то більш розслабленою і спокійною має стати інша. Під час конфлікту це непросто, тому не перекладайте це завдання на дитину.

 

10. Краще підтримайте, ніж оцініть. Наші оцінки та оцінювання взагалі впливає на емоційний стан і подальший розвиток дитини. Уникайте оцінок, щоб дитина спиралася на свої внутрішні відчуття, а не на схвалення оточуючих. Кажіть дитині не те, за що ви її любите, а те, що ви любите в ній.

 

11. Підтримуйте самостійність. Коли дитина намагається робити щось нове, заохочуйте, будьте поруч, але не робіть це за неї. Ваше головне батьківське завдання – відкрити перед дитиною двері, допомогти розкрити свій потенціал, а не прожити життя за неї.

 

12. Не приносьте себе в жертву інтересам дитини. Вона це відчуває і носить у собі відчуття провини. Стежте за своїм рівнем щастя, щоб потім у сварці не випалити ненароком: «Я заради тебе, а ти…!». Будьте щасливі! Це найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини.

Джерело: SuperKidsTips.


Психологічні рекомендації для батьків

щодо поводження у стресовій ситуації

 

·                  В будь-якій екстремальній ситуації треба подумати, що я можу зробити, а що не в моїх силах чи компетенції, та чітко визначити свою зону відповідальності.

·                  В стресових ситуаціях добре допомагає вміння концентруватися на проблемі, а не на особистих емоціях. Тоді ми намагаємося знайти альтернативні способи вирішення проблеми та обрати з них найбільш прийнятні.

·                  Для дорослого важливо бути впевненим, спокійним та діяти раціонально, бо на нього покладається відповідальність за неповнолітніх дітей. Але це не означає приховування негативних почуттів та емоцій, таких як: занепокоєння, тривога, розпач, страх тощо. Проговорюйте з дітьми емоції, що відчуваєте самі та обговорюйте дитячі почуття, пояснюючи і показуючи власним прикладом, що переживаючи негативні емоції можна обирати доцільну поведінку.

·                  Пам’ятайте, що іноді ми приймаємо неперевірену інформацію за правду і починаємо хвилюватися, хоча насправді для цього немає ніяких підстав. Перевіряйте інформаційні повідомлення на достовірність лише за офіційними джерелами.

·                  Знаходьте можливості, щоб відволіктися та переключитися від нав’язливих тривожних думок: зайнятися чимось приємним, що викликає позитивні емоції, допомагає розслабитися. Щоденно знаходьте час для того, щоб розслабитися, відпочити!

·                  Якщо негативні емоції беруть гору, може допомогти виконання монотонних, рутинних справ. Підходить усе, що діє заспокійливо, дає можливість відволіктися від факторів стресу. Наприклад: перевірка зошитів і заповнення облікової документації, хобі, прибирання, приготування їжі, дрібний ремонт тощо.

·                  Іноді виплеснути негативні емоції допомагають фізичні вправи, рухова активність, спів, малювання. Корисно долучати до цього дітей.

·                  Щоб негативні емоції не накопичувалися, треба поділитися ними, наприклад, з колегами, близькими людьми, чи можна просто виписувати їх на папір, вести щоденник.

·                  Пам’ятайте про почуття гумору! З ним усі стресові ситуації переносяться значно легше.

·                  Підвищуйте свою компетентність щодо знання алгоритму дій та розширення поведінкових стратегій у кризових і непередбачених надзвичайних ситуаціях. Для цього ознайомлюйтеся з якісними рекомендаціями кваліфікованих фахівців на офіційних державних і місцевих сайтах.

·                  Розробіть для себе чіткі плани-стратегії поведінки, алгоритми дій та узгодьте у колективах і родинах, що індивідуально кожен робитиме в надзвичайній ситуації.

·                  Заздалегідь проведіть підготовчу роботу: навчальні тренування, підготовка життєво-необхідних речей, документів, аптечки, «валізи безпеки», транспортного засобу тощо.

·                  Рекомендовано насамперед запастися життєво необхідними речами. Подумати, які речі необхідно мати із собою в тому випадку, якщо ви будете змушені перебувати в безпечному приміщенні протягом певного часу, не виходячи.

 

Нехай ці знання вам ніколи не знадобляться.

 

Бережіть себе та тих, хто поряд!

 

 

 

 

Джерело: КУ «ЦПРПП» від 31.01.2022  №23