Нормативно-правова база щодо протидії булінгу (цькуванню) в закладах освіти
Правила поведінки здобувача освіти в закладі дошкільної освіти:
Правила поведінки здобувача освіти в ЗДО базуються на Законі України «Про освіту» , наказах Міністерства освіти і науки України , Статуті закладу дошкільної освіти.
Здобувачі освіти в ЗДО повинні дотримуватись таких правил:
- Бути ввічливими та толерантними з працівниками та дітьми закладу.
- Якщо щось болить, то обов’язково про це сказати педагогу.
- Слухатися педагога.
- Не ображати інших дітей.
- В групі голосно не кричати та не бігати, поважати право інших дітей на відпочинок
- Дотримуватися вимог безпеки життєдіяльності
- Берегти іграшки, майно та книги.
- Слідкувати за станом свого одягу: не бруднити, охайно вішати в шафу, не ходити у вологому одязі.
- Мати особисті носові хустинки.
Шановні батьки!
Допоможіть, будь ласка, своїй дитині правильно організувати безпечний час перебування у ЗДО № 189 «Ромашка».
Просимо Вас дотримуватися таких правил:
1. Вчасно приводити та забирати дитину з дошкільного навчального закладу, залежно від режиму дня групи.
2. Якщо Ви запізнюєтеся, попередьте, будь ласка, вихователів телефонним дзвінком. І коли Ви привели дитину із запізненням, Вам слід дочекатися вихователя і передати йому дитину. Неприпустимо залишати дитину саму у приймальній кімнаті групи.
3. Поважати людську гідність і професійну честь працівників ДНЗ. Виявляти до них повагу в присутності дитини.
4. Неприпустимо розмовляти в ДНЗ ненормативною лексикою та підвищеним тоном будь з ким - батьками, дітьми, працівниками.
5. Поважати гідність своєї дитини та інших дітей.
6. Виконувати рекомендації педагогічних та медичних працівників ДНЗ щодо розвитку, виховання, зміцнення здоров'я дитини та її гігієни.
7. Приводити дитину в ДНЗ в чистому одязі, у взутті, що відповідає розміру ноги дитини та санітарно-гігієнічним вимогам, вдягненими по сезону.
8. Приводити в ДНЗ здорову дитину, повідомляти вихователя про її самопочуття вдома та незвичайні випадки (падіння, ушкодження, скарги на погане самопочуття тощо).
9. Своєчасно повідомляти вихователя про хворобу дитини та інші причини її відсутності в ДНЗ.
10. Якщо під час ранкового прийому в ДНЗ у дитини виявлено ознаки хвороби, батьки зобов’язані звернутися до лікаря за консультацією або медичною допомогою.
11. Батькам варто заздалегідь написати заяву і зазначити інформацію щодо тих осіб, яким вони доручають приводити та забирати дитину з дошкільного закладу (окрім малолітніх та неповнолітніх дітей) і попередити вихователя.
12. Вихователь не має права віддавати дітей з дошкільного закладу малолітнім дітям, батькам у стані алкогольного чи іншого сп’яніння.
13. Вихователь не несе відповідальності за збереження прикрас та цінних речей (сережки, хрестики, смартпристрої тощо).
14. З метою збереження життя і здоров'я дітей, запобігання травматизму заборонено пересуватися на транспортних засобах територією дошкільного закладу та приходити з будь-якими домашніми тваринами.
Під час складання правил використано: Закон України «Про дошкільну освіту».Положення про заклад дошкільної освіти, Санітарний регламент, Інструкцію з організації охорони життя і здоров’я дітей в дитячих дошкільних закладах.
Витяг із Закону України «Про освіту»
Стаття 55. Права та обов’язки батьків здобувачів освіти
Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Батьки мають рівні права та обов’язки щодо освіти і розвитку дитини.
Батьки здобувачів освіти мають право:
- захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти;
- звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти;
- обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти;
- брати участь у громадському самоврядуванні закладу освіти, зокрема обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладу освіти;
- завчасно отримувати інформацію про всі заплановані у закладі освіти та позапланові педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні заходи, дослідження, обстеження, педагогічні експерименти та надавати згоду на участь у них дитини;
- брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану;
- отримувати інформацію про діяльність закладу освіти, результати навчання своїх дітей (дітей, законними представниками яких вони є) і результати оцінювання якості освіти у закладі освіти та його освітньої діяльності.
Батьки здобувачів освіти зобов’язані:
- виховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих і довкілля;
- сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання;
- поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу;
дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя;
- формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій, різного соціального походження, сімейного та майнового стану;
- настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;
формувати у дітей усвідомлення необхідності додержуватисяКонституціїта законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;
- виховувати у дитини повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України;
- дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за наявності).
Держава надає батькам здобувачів освіти допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.
Відвідування дитиною закладу дошкільної освіти не звільняє сім'ю від обов'язку виховувати і розвивати її в родинному колі.
Ст. 8 п. 2 Закону України «Про дошкільну освіту»
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають поважати право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних релігійних і філософських переконань, а суб’єкти освітньої діяльності мають враховувати відповідні переконання під час організації та реалізації освітнього процесу, що не повинно порушувати права, свободи та законні інтереси інших учасників освітнього процесу.
Інші права та обов’язки батьків здобувачів освіти можуть встановлюватися законодавством, установчими документами закладу освіти і договором про надання освітніх послуг (за наявності).
Стаття 173-4. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу
БУЛІНГ – це дія або бездіяльність, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого була або могла бути заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ?
- Подайте керівнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) щодо вашої дитини;
- Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (вихователі, педагоги, керівництво садку, психолог, батьки інших дітей).
Якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні дитячого садку не вдається – зверніться в поліцію!
ЯКЩО ВАША ДИТИНА АГРЕСОР?
- Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки;
- Поясніть дитині, що за вчинення булінгу (цькування) наступає адміністративна відповідальність;
- Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку; повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою;
- Зверніться до психолога закладу дошкільної освіти і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час відвідування закладу;
- Дотримуйтесь рекомендацій комісії з розгляду випадків булінгу, щодо вашої дитини.
Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу! Це тривалий процес, який потребує витримки і терпіння!
ДЕ ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ?
Якщо Вам необхідна правова допомога (юридична консультація, складання заяви, інших документів) – зверніться до Єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103*.
ВАЖЛИВО: діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката (складання заяв, представництво в суді).
Якщо дитині необхідна психологічна допомога – зверніться на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116-111 .
Що таке «булінг» та чому про нього треба знати всім батькам!
Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном “булінг”, пояснюють працівники соціальних служб для сім’ї, молоді та дітей, – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.
Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються. Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.
Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу
Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.
Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.
Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося – не можуть реалістичо пояснити.
Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
Скільки дітей страждають від булінгу
За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.
Чому діти стають жертвами булінгу
Психологи визначають декілька основних причин:
Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.
Булінг в цифрах
За
дослідженнями UNISEF, 40% дітей
ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони
одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група.
44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за
себе.
Що робити батькам
У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Як допомогти дитині-агресору
Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:
Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.
Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.
Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.
Чому важливо вчасно відреагувати
Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
- втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
- відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
- втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
- втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
Ті, хто булять:
- частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
- частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.
Ті, хто вимушені спостерігати:
- часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
- потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.
Поради батькам про насильство в сім’ї
Що ми зазвичай розуміємо під насильством?
Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.
Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.
Виявляється, насильство – це:
- Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
- Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
- Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;
- Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
- Ламання та знищення особистих речей;
- Використання брутальних слів, лайка;
- Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
- Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
- Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
- Звинувачування у всіх проблемах;
- Критикування думок, почуттів, дій;
- Поводження із ним/нею як із прислугою;
- Ігнорування.
Насильством щодо дітей слід вважати:
- Нехтування дитиною;
- Нехтування обов’язків стосовно дитини;
- Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
- Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
- Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
- Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
- Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
- Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей. Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.
Чи знаєте Ви, що:
- Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.
- Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!
Як діти реагують на насильство в сім’ї:
- Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
- Діти відчувають сум.
- Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.
Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?
Вони можуть:
- Реагувати надто агресивно;
- Не визнавати авторитетів;
- Бути пасивними чи пригніченими;
- Мати вигляд заляканих;
- Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.
Пам’ятайте!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?
Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:
- Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
- Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
- Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
- Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.
Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.
В результаті дитина:
- Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;
- Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.
Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї
- Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.
- Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.
- Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.
- Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.
Пам’ятайте!
По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.
Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.
Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще.
Все у ваших руках.
Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.
